Народження Микити

Почну з того що пологів я зовсім не боялася, ходила на курси для вагітних заради того щоб спілкуватися і не сидіти вдома. Мені практично нічого не запам'яталася, чому там учили, що потрібно робити, коли пологи почалися, як легше переносити перейми і т.п. Тому що коли це починається то все це кудись з голови дівається. І ще я вважаю, що жінка сама під час пологів пристосується до того, щоб їй було легше на рівні інтуїції чи що.

Так ось мій син з'явився на світ день в день призначеного лікарем терміну, хоча цей термін призначив сам наш син.

Останній тиждень для мене була найважчою. І останні два дні я навідувалася до лікарні, та б мене скоріше взяли і я швидше народила. Але ж всьому свій час. І ось в призначеної день 04.10.2007г. ранок я прокидаюся від того що зі мною щось не так, йду у ванну і бачу що у мене вже відійшла пробка, я починаю хвилюватися, бігати по дому, дзвонити чоловікові, збирати речі, бігти в душ ... Вообщем це було що- то. Я намагалася засікти час сутичок, але тоді вони були зовсім слабкими що я на першій сутичці про це забула і продовжувала носитися по будинку в пошуках сама незнаю чого. Чоловік тоді був у відрядженні, я подзвонила родичу, він відвіз мене в пологовий будинок.

Там мене прийняли, зробили що треба, тоді мені прокололи міхур і зробили клізму і урочисто відвели мене пологовий зал. Це було десь годині о 10-00. І все залишився я там просиділа, прокричала, пролежала ... Вообщем робила все щоб зменшити біль переймів, які жахливо посилилися годин в 16-00. Особливо було важко коли міряли кардіограму плоду. Потрібно було лежати на спині, що при сутичці найгірше. І весь цей час мені надзвонювали родичі, тоді мені довелося відключити телефон. І в цей час чоловік мчав до мене. Благо він був не так далеко у відрядженні, що приїхав до рід. дому в момент коли я вже народжувала.

Годинок в 18-00 до мене все частіше стали наведоваться то лікарі то мед.сестра. Одну я попросила вже від нестерпного болю щоб мені поставили знеболюючий укол на що вона мені сказала: «піду запитаю у лікаря» і більше я її не бачила. Видать їм видніше, значить він мені не потрібен була. І ось в один прекрасний момент мене почало тужити. Але мене просили цього поки не робити. Потім мене повели на крісло і тоді то вже мені дали волю.

Пам'ятаю що сама я не могла його витужіть мені допомагав лікар давлячи чуть чуть на живіт. І ось в один прекрасний момент мені вже показують мого синочка 4120 кг., 57 см., Я так і непоняла як це сталося. Я попросила дати мені його, але тоді мені його не дали, а запитали, чи все я ліки переношу, я відповіла що так. Потім я прокинулася і не розуміючи де я, питаю крізь каламуть в очах: де я?, Лікар мені відповідь: на пляжу! І через якийсь час все кудись поділися, залишилася одна жінка, яка подала мені сина, тоді я приклала до грудей його. Він там щось хрюкав, сопів вообщем видавав цікаві звуки. Це звичайно не описаної, я була найщасливіша. Тоді ж вона дала мені мій телефон, і я повідомила татові, що у нього народився син, зробила пару фотографій на телефон. Потім у мене його забрали і мене покотили в палату, де лежало ще 2 дівчинки, які також народили в цей день. Сина мені принесли вранці і після цього я з ним більше не розлучалася. Звичайно, було важкувато, але, те щастя, яке дарує моя дитина, це все перекриває. І зовсім скоро у нас буде ще дитина. Думаю, цього разу буде легше ну або процес сам пройде швидше, а то 12:00 якось не дуже.

Усім майбутнім мамам вдалих пологів і безмежного щастя!

Вона сама